Село Іванківці – сталінська показуха та посмішки смерті

Іванківці – село у Сатанівській селищній територіальній громаді Городоцького району Хмельницької області. Населення становить 1542 осіб. Розташоване приблизно за 5 кілометрів від Сатанова над Збручем, воно колись називалося Іванківці Сатановецькі. 

Виникнення села пов’язують з таким собі Іваном Бунтівником, який мешкав у Сатанові. Прізвисько таке йому дали, вочевидь, недарма, адже не лише сам чоловік активно виступав проти влади дідича та магістрату, а й інших підбурював. Аби здихатися бунтаря, йому всипали різок та “виперли” з містечка у дикий ліс. (А могли б і голову відтяти чи на палю посадити). Сподівалися, очевидно, що в дикому лісі Івана зжеруть вовки, але не склалося. Вигнанець обжився у лісі та збудував хутір, що зрештою розрісся до розмірів села.

Таких сіл, як Іванківці, на Поділлі – чимало. З особливостей хіба що сільський клуб можна розглянути уважніше. Збудували його у стилі сталінського конструктивізму у 1932-1934 роках. Подібних водночас звели з пів десятка. “Близнюка”, до прикладу, можна побачити ще в одному подільському селі (а колись містечку) Тарноруда.

Як пише краєзнавець, метою такого “великого будівництва” зразково-показових споруд у малих селах у польському прикордонні було, “аби «пілсудчики» та зазбручанські українці заздрили щасливому та заможному життю радянських людей”. Спочатку клуб назвали на честь Станіслава Косіора (радянський партійний діяч польського походження, генеральний секретар та перший секретар ЦК КП(б)У у 1928—1938 роках. Депутат ВР СРСР з 1937 року), нині ж це – Будинок культури ім. Тараса Шевченка.

Ще одна пам’ятка так званого «Старого кордону», на якому розташовувалося село, – місцева школа. За царату та до 1939 року тут була застава.

Але найцікавішою пам’яткою села є старий цвинтар. Найдавніші поховання тут датуються кінцем XVIII століття, що вже величезна рідкість для сільських некрополів України.

Також це один із небагатьох некрополів, де ледь не до середини XX століття на могилах встановлювали хрести архаїчної форми. Такі зазвичай називають «козацькими». Натомість навіть на кладовищах сусідніх сіл вже від кінця ХІХ століття масово перейшли на більш модерні форми.

На молодшій частині некрополя можна побачити окремі унікальні пам’ятники, аналогів яким взагалі немає ніде. Принаймні так стверджують знайомі автору спеціалісти з некрополістики.

Є на цвинтарі й два не зовсім зрозумілих об’єкти. Один – великий кам’яний хрест на високому постаменті, що стилістично та розмірами суттєво відрізняється від усіх пам’ятників. Другий – увінчаний хрестом чималий (близько 4 метрів заввишки) обеліск.

Жодних написів ні на хресті, ні на обеліску немає. Відсутні й сліди від кріплення хоч якоїсь таблиці. Не виключено, що це не надгробки, а просто сакральні фігури-каплички. Поки що ідентифікувати значення цих пам’ятників не вдалося.

Цікавою також є колекція «Адамових голівок», що прикрашають архаїчні хрести-надгробки. Вони різні – від більш-менш реалістичних, до схематичних. Деякі навіть нагадують веселих колобків.

Як пише краєзнавець Дмитро Полюхович у своєму блозі “Віртуальні витрішки”, «адамова голівка» – це символічне зображення людського черепа з двома перехрещеними навхрест кістками (правда, є й без кісток). Зазвичай служить для символізації смерті. Символ має християнське походження. Вважається, що поховання Адама знаходилося на Голгофі, одразу під хрестом, на якому розіп’яли Спасителя. Згідно з православним вченням, за Божим промислом кров Христа омила череп Адама і в його особі очистило все людство від гріховної скверни, дарувавши цим можливість порятунку.

Деякі зразки “адамових голівок” на кладовищі в Іванківцях дивіться на фото.

За інформацією Поділля Ньюз