У сільському музеї на Хмельниччині прихована українська Сікстинська капела

У селі Чабанівка на Кам’янеччині знаходиться унікальний музей. Його називають культурним діамантом Староушиччини.

Народний музей історії відкрили у березні 1990 року на другому поверсі сільського будинку культури. Свого часу Міністерство культури України визнало заклад найкращим сільським музеєм країни.

Крім якісно оформленого музейного простору, заклад славиться муралом подільського художника Володимира Лашка. Висота розписів — три поверхи. Сюжетом стали місцеві легенди та традиційні обрядові дійства подолян.

Історію все-таки творять не маси, а особистості. Поєднання патріотизму та ініціативності здатне на дива. Саме так і сталося наприкінці 1980-х років у Чабанівці. Селу пощастило — у нього був Василь Ромарнюк. Саме він і придумав музей. Хоча завжди говорив потім, що натхненником закладу була сільська громада, та ідея створити у найвіддаленішій точці Кам’янеччини музей була саме його, Василя Юхимовича, – йдеться на сайті музею.

Місцеві підхопили ідею створення музею – приносили у новостворений заклад експонати, які ще вчора і не були експонатами, а хатніми речами, одягом чи сільськогосподарським реманентом. Щоб наповнити музей контентом, Василь Ромарнюк кілька років працював у архівах.

Експозиція Чабанівського музею репрезентує життя та побут саме цього села. Сьогодні з експозиції музею можна дізнатися в яких будинках жили мешканці Чабанівки у 1960-80-х роках, які співали пісні та у які ігри гралися діти. Чабанівський музей є місцем, що акумулює історію рідного краю. Спогади місцевих мешканців і мешканок, побутові речі, фото та відеозаписи 1990-х, 1980-х, 1950-х років. Це те, що є і сьогодні частиною життя цього населеного пункту, і може зайняти своє місце в музеї.

Також для музею буде актуальним формат “було і стало” – порівняння архівних фотографій із сучасними. У сімейних альбомах чабанівців знайдуться знімки сільських вулиць, будинків, краєвидів околиць. А нинішні школярі можуть зробити знімки з такими ж самими ракурсами, і запропонувати відвідувачам музею порівнювати і відмічати, що змінилося за 10, 20 чи 50 років.

З самого відкриття понад 30 років тому музей має свою “фішку”: екскурсоводами тут працюють місцеві школярі. Традиція не перервалася і сьогодні, хоча підлітки з ХХІ століття і менше зацікавлені у такій активності, ніж покоління їхніх старших сестер чи батьків. Перших юних гідів підготував для музею сам Василь Ромарнюк.

Зараз більшість відвідувачів потрапляє до музею через центральний вхід до Будинку культури та приміщення гарно впорядкованої сільської бібліотеки. Хоча згідно з первісним задумом музей має власний вхід, розташований у лівому торці будинку. І це самий вражаючий вхід у музей, який можна знайти на Поділлі. Та одна з головних його родзинок. Все завдяки велетенському муралу художника, заслуженого діяча мистецтв України Володимира Лашка. Всі три поверхи сходової клітини митець розписав у 1988-1989 рр. яскравими, живими образами подолян.

Унікальність стінописів Володимира Лашка не лише у використаних сюжетах, а й у повному зануренні глядача у розписи. Неначе фрески Сікстинської капели, образи художника оточують відвідувачів зусібіч — люди не роздивляються твір напроти себе, люди знаходяться в самому творі. А виникли фрески до смішного банально: митцю не сподобався прісний, нецікавий вхід до музею, тож вирішив його прикрасити. Працював наїздами вихідними, тому і стилістика розписів різниться від фрагмента до фрагмента.

Художник створив на стінах живий пантеон подільських звичаїв та обрядів – і оживив персонажів легенд територіальної громади. Тут і церква з Раколупців, і міфічний чабан-прародитель Чабанівки, і татарський набіг, від котрого тікають дівчата, і святкування пасхальних та купальських днів, і весела, яскрава подільська маланка. Розпис було створено ще наприкінці 1980-х, а у 2021 р. художник з сином Іллєю Лашком поновили втрачені фрагменти стінопису.

На думку Культурного клубу, цей розпис – це своєрідна Сікстинська капела Староушиччини, це місце, де мистецтво тебе оточує звідусіль – і оживає на твоїх очах. Це варто побачити і місцевим мешканцям, і туристам. А сучасні технології дозволяють показати розписи на всі 360 градусів.

Більшість учасників, хто приїжджав у велотури на Бакоту, бачили це на власні очі. Окрім розпису стін, там є ще ціла зала експозицій з діорамами та, навіть, окрема кімната, відтворена у старому стилі сільської хатини.