Прочитавши заголовок, скептично налаштований читач вірогідно пробурмотить: «Знаємо-знаємо, — кожен гід чи провінційний краєзнавець до будь-якого об’єкту на своєму болітці обов’язково використає визначення «унікальний», навіть коли це зовсім не так». Попри зрозумілий скепсис хрести в селі Лісоводи на Хмельниччині, про яких піде мова, дійсно мають повне право на цей поважний і гоноровий епітет.

Лісоводи – село у Городоцькій міській територіальній громаді Хмельницького району є не надто популярним серед туристів. Хоча воно має такі цінні пам’ятки як ніде не згадуваний старовинний український цвинтар із кам’яними хрестами та ще збережений донині палац. 

У сьогоднішні Лісоводи – село у Городоцькій міській територіальній громаді Хмельницького району туристи не приїжджають. Багате село, велике, але власне що село. І багатоповерхівки тут є, і скляні акваріуми-­магазини, і чисті освітлені ву­лиці, і окремі контейнери для пластикових відходів, та Лісо­води залишаються селом. Попри це архітектурна цікавинка в селі є, хоча за десять років її може й не стати. Валиться. Йдеться про напівзруйнований палац Раціборовських-Журовських.

Майже півтора століття Волочиськ, що на Хмельниччині, був «воротами у Європу», оскільки розташовувався на державному кордоні. Тому й не дивно, що трапляються свідчення про перебування у містечку відомих людей. Адже їм доводилося, наприклад, проходити тут митний прикордонний контроль, а часто й очікувати пересадки на інший потяг. Збереглися деякі відомості про майбутніх лідерів Української революції 1917-1921 років, котрих привели у цей край різні життєві обставини.