Музей пропаганди в Шепетівці

Музей Миколи Островського в Шепетівці тепер називається Музеєм пропаганди. Приміщення звели у 1979 році. Над його оформленням працювало близько 80 митців зі всього Радянського Союзу. Споруду присвятили письменнику Миколі Островському, який на початку ХХ століття жив у Шепетівці та написав про неї книгу. Роман «Як гартувалася сталь» свого часу став угодою комунізму, а з Миколи Островського радянська влада створила ідола. Велична споруда музею у центрі Шепетівки розташована на насипові. Навколо неї металеві скульптури – символи радянської епохи. Музей вражає поєднанням святковості і суворості. П’ять сірих пілонів тримають бетонне червоне кільце, оздоблене камінчиками смальти. Експозиція, розташована на верхньому поверсі будівлі, містить 200 експонатів. Радянська влада не пошкодувала коштів на оформлення. Все тут призначено для пропагування ідеї «хто був ніким, той стане всім».

«Ми можемо бачити, що на рейках, які спрямовуються у світле майбутнє (символізують віконечка), розташовані бампери паровозу у вигляді чорних кубів, де розміщені експонати. Куб – це залізниця, що була духом міста. Оскільки Шепетівка завжди була значним залізничним вузлом, де вирувало життя», – розповідає нинішня директорка музею Наталія Никонова.

У 60-тих роках тодішня директорка музею Ніна Перепелицина спробувала відтворити справжню біографію письменника. Вона виявила багато невідповідностей. Чимало знайомих Миколи Островського або розповідали про нього загальними фразами, або взагалі відмовлялися говорити. За словами Наталії Никонової, Микола Островський не був вихідцем з бідної сім’ї, як намагалася показати радянська влада. Його родина була заможна, діти мали освіту, мати, вихідка з Чехії, знала шість мов, а дід і батько письменника були військовослужбовцями царської армії. Це були дуже «незручні» факти, що не відповідали лозунгам радянської пропаганди та псували образ представника бідного пролетаріату, яким намагалися показати Островського. За словами Наталії Никонової, Микола Островський не був вихідцем з бідної сім’ї, як намагалася показати радянська влада. Його родина була заможна, діти мали освіту, мати, вихідка з Чехії, знала шість мов, а дід і батько письменника були військовослужбовцями царської армії. Це були дуже «незручні» факти, що не відповідали лозунгам радянської пропаганди та псували образ представника бідного пролетаріату, яким намагалися показати Островського. Згодом Ніна Перепелицина отримала попередження від дружини Островського з Москви та припинила свої пошуки. Вже у 90-х роках, після здобуття Україною незалежності, концепцію музею змінили. Про Островського почали розповідати у концепції його інвалідності, як він сліпий і нерухомий переборов власну недугу і написав роман, що став бестселером для тогочасної молоді. За цією концепцією музей працював до 2010 року. У 2019 році Міністерство юстиції через суд вирішило припинити діяльність закладу через порушення закону про декомунізацію. Після зміни назви на «Музей пропаганди» Мін’юст відмовився від свого судового позову. Тепер на прикладі експозицій показуватимуть потужний вплив пропаганди на свідомість людей.

«Будемо показувати, як сьогодні пропаганда стала інформаційною зброєю. Як її використовували тоталітарні режими. Як і яка пропаганда діяла на території України», – наголошує Наталія Никонова.

У музеї планують замінити вивіску та з часом оновити експозицію. Скільки для цього потрібно коштів, поки невідомо. Нині на першому поверсі музею влаштовують виставки, присвячені російсько-українській війні, а також майстер-класи для людей з особливими потребами. Музей щорічно відвідує 30 тисяч людей. Тут проводять близько 600 екскурсій, 60 масових заходів, до 30 виставок.