(Українська) Святині села Маниківці на Хмельниччині
Село Маниківці у Деражнянській міській громаді Хмельницького району засноване 1512 року. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало близько 770 мешканців (переважно – римо-католики), нині у селі значна частина мешканців теж римо-католики.
Католики латинського обряду села у XIX столітті належали до парафії Пресвятої Трійці у Новосілці. 1851 року (чи навіть раніше) у Маниківцях коштом місцевих власників Косельських і вірян було споруджено каплицю, яка за рішенням царської влади перестала існувати 1868 року. 1905 року на її місці збудували новий храм, але вже у складі парафії св. Кіліана у Михайлівці (Михамполі).
У 1935 році каплицю в Маниківцях більшовики перетворили на складське приміщення, проте під час німецької окупації вона знову запрацювала. У квітні 1945 року було зареєстровано релігійну спільноту, яка продовжувала послуговуватись храмом увесь радянський період. У 1959-1991 роках у Маниківцях служив майбутній єпископ отець Ян Ольшанський, на честь якого вже у посткомуністичні часи назвали вулицю у селі, а в 1991-1993 роках – майбутній єпископ о. Ян Собіло.
У 1990 році неподалік каплиці за ініціативи отця Яна Ольшанського розпочалося будівництво нового великого мурованого костелу, яке продовжили у наступні роки та завершили 2000 року інші настоятелі костелу.
У новому храмі служити пастирю Ольшанському вже не довелося. 1991 року в Україні відновилася римо-католицька ієрархія, й папа Іоан Павло ІІ призначив отця Яна Ольшанського єпископом до Кам’янець-Подільської дієцезії. А в новому костелі Пресвятого Серця Господа Ісуса богослужіння розпочалися з 2001 року.
З 2005 року святинею у Маниківцях послуговуються також православні, а парафію, до якої належить ще майже десяток сусідніх сіл, у тому числі вже згадані Михайлівка і Новосілка, обслуговують дієцезіальні священники.
Село Маниківці має багату та цікаву історію, свідчення якої збереглися до наших днів. Серед цих свідчень – палац Косельських, збудований шляхтичем Косельським, у якому з 1950-х років розмістилася школа, наразі – Маниковецький ліцей.
Щодо історії садиби відомості доволі неоднозначні та суперечливі. Про час зведення є дані й про кінець XVIII ст, і про початок XIX ст. і про середину XIX ст. Історики вважають, що це відбулося у ХVIII столітті, є згадки про реставрацію 1876 року.
Маєток виконаний з червоної цегли у романському стилі, має прямокутну форму та три башти – дві шестикутні з північного боку та прямокутну з півдня. Колись башти прикрашали дахи з шпилями і флюгерами (за свідченням місцевих жителів їх ліквідували у 1970-х роках). В окремих кімнатах зберігся ще перший паркет, а на коридорі – своєрідна на той час плитка. Дуже цікавими є підвальні приміщення, де колись була кухня, комора, в’язниця. З 1917 року в приміщенні сучасної школи був сільськогосподарський технікум, машинно-тракторна станція, місцевий клуб. З 1956 року в цьому будинку розташувалася місцева школа.
Але і зараз, після численних ремонтів і перебудов (у 2002 році внесли останні зміни), будинок вражає своєю оригінальністю. Тут немає одного парадного входу, а є чотири рівноцінні, з кожного входу на другий поверх ведуть спіральні сходи. Усередині збереглися фрагменти автентичного дерев’яного оздоблення стін, сходів, паркет, плитка, грубки, підвальні приміщення та потужні балки перекриття і даху. Деякі класи мають оригінальне планування: це може бути кругла чи напівкругла форма, або ж посередині кімнати арка-склепіння.
Селом та маєтком володіли пани Косельські, які добре ставилися до місцевого населення. Підтверджує це той факт, що після більшовицького перевороту селяни не розтрощили і не розграбували палац, а зберегли його.
Останній власник маєтку Кароль Косельський у 1919 році виїхав з маєтку і більше про родину Косельських нічого невідомо. Можливо, десь у Польщі ще досі живуть їхні нащадки.
Навколо ліцею-палацу розкинувся старий парк, у якому збереглося кілька сторічних лип, кленів та ясенів.
Джерела: https://ukrainaincognita.com, https://km-oblrada.gov.ua.
Фото
