(Українська) Благодатний колодязь «Кирнички» на Кам’янеччині
З давніх – давен відомо про джерела з цілющою водою, які приваблювати паломників до себе, а також звичайних людей. Є таке джерело у селі Сокілець Дунаєвецької міської територіальної громади Хмельницької області, яке йменується «Кирнички».
Його місцезнаходження описав священник Юхим Сіцінський в «Трудах Подольского епархиального историко-статистического комитета», які були опубліковані у 1901 році: «У північному напрямку від церкви, на відстані двох верств від неї, на терасі гори над річкою Ушицею, знаходиться благодатний колодязь, цілющість води якого спричинила відпуст, якийбуває в Сокільці в десяту п’ятницю після Великодня. За переказами, тут біля криниці був колись монастир». Він також зазначає, що північна частина села, де знаходиться благодатний колодязь, називається Кирничками.
У «Подільських єпархіальних відомостях» 1868 року випуску розповідається про благодатний колодязь у Сокільці. Автор статті розмірковує про нього так:
«Не з такими почуттями повертається народ із села Лядави, куди він щороку вирушає 29 серпня на прощу до чудотворної ікони Усікновення глави чесного пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна, а також із м. Сокільця, куди він також щорічно відправляється до цілющого джерела в десяту п’ятницю після Світлого Воскресіння Христового. Про Лядаву нічого й казати. Там усе з давніх-давен православне, дихає чернечим життям і суворим самітництвом, прикрашавшиколись ці дикі ущелини, а потім небаченоюсилою тягне до своєї святині всяку душу православну. Але що то за джерело знаходиться близько м. Сокільця під кам’янистою горою, порослою зрідка деревами, віджившими вжесвій час? І чому до цього дикого, відлюдницького місця, до цих обривистих стрімчаків така любов, прив’язанністьі старанність християнського люду? Невже прекрасні сади і тінисті гаї зі своїм ароматним повітрям і чарівними квітами не в змозі набагато більше залучити погляд народу, насолодити його думку та душу? Так, не в змозі. Народ православний проходить повз, майже не звертаючи увагина ці чарівні, так би мовити, місця; а між тим перед дикою сокілецькою скелею, з якої витікає джерело живої води, знімає шапку, осіняє себе хресним знаменням і молиться Пресвятій Діві, як швидкій помічниці та заступниці роду християнського. Багато разів ставив я собі питання: чому народ прагне до цього джерела та повертається звідти з веселістю і духовною радістю? Нарешті і сам відвідав це місце влітку. Освіживши себе чистими струменями води іпомолившись Божій Матері, я довго ходив довкола джерела, відвідав і печеру, що знаходиться біля нього; але, крім дзюрчання води та глухої луни, що роздавалася в печері від моїх молитовних слів, я іншої відповіді не міг отримати.
Але чи немає на це відповіді в сокілецькому храмі — тим більше, що напередодні десятої п’ятниці після Світлих свят відбувається хресний хід із церкви до цього джерела? Подивимося. Церква в м. Сокільці кам’яна, збудована досить нещодавно: іконостас нової форми, ризниця нова, а книги богослужбові не надто стародавнього друку, – і в них тому немає навіть сліду на задане запитання. Є, втім, книжка видана з благословення Замойського собору (1720 р.), в якій міститься служба співчуття пресвятій Богородиці. Але що може сказати на користь православного інтересу книжка, видана з благословення уніатського собору, чи кращесамого Ватикану? Значить і тут немає відповіді на запитання, які зацікавили нас. Де ж відповідь? Чи не в самому народі, тому, який проживає ще від часів дохристиянсько-слов’янських, забобонне благоговіння до джерел, криниць, вогню і тому подіб. Так, або майже так по необхідності повинно було б відповісти -тим більше, що відповіді такого роду в подібних випадках досить симпатичні для людей теперішньоговіку, бажаючиху всіх благочестивих звичаях народу бачити забобони, відживаючі як би свій вік в справжнє століття прогресу. Між тим одна обставина несподівано дала таку відповідь, яказовсім не те каже, яканавіть може гарноповести справу на користь православ’я та народності, бувших колись самими життєдайними елементами нашого куточка. Яка ж це обставина?
В 1867 році 11 травня заїхав в мій дім один землемір, старий років за шістдесят, знаючий свою справу добре, що вимірював декілька разів увесь Ушицький повіт, так до речі додам і те, що мій відвідувач римо-католицького віросповідання. У розмові про труднощі межування в гористих місцях ми зупинилися на сокілецьких горах, – і я понад сподівання дізнаюся від свого поважного гостя, що на тому просторі, серед якого струмує цілюще джерело, стояв колись православний монастир, що відомості про це він отримав з архіву поміщика -пана Регульського (Ушицького повіту села Косиківців). У цьому архіві бачив він геометричний план, складений років тому 100, якщо не більше, вцьому плані деякий простір на сокілецькій горі, де знаходиться Криничка і печера, позначено написом: к.грецькій монастырь;- причому додав, що він і сам має особливе благословення до цього місця. Коли я у справах служби проживав у м. Сокільці, продовжував землемір, то одного теплого дня вирушив був до цієї кринички. Тут застав я людину, яка щойно прийшла на милицях із міста Могильова. Незнайомець при мені вклав ноги у воду, яка витікає із кринички і – осяявши себе хрестом, став старанно молитися Богові. Через тиждень прийшовшийкаліка повертався до будинку зі здоровими ногами, славлячи Бога, а милиці залишив (Про розповідь землеміра Малиновського я словесно повідомив священника містечка Сокільця Миколу Бохневича при особистому побаченні з ним).
У десяту п’ятницю відбуваютьсядо цього джерела два хресні ходи: один із церкви, яка є одна тільки в м. Сокільці і стоїть близько ринку, а другий із костелу. У м. Сокільці є цех, який належить церкві, цей цех своїм ставленням до церковного устрою цілком нагадує стародавнє братство. Що церква здійснює хресний хід до того місця, де цвіло колись суворе пустельницьке життя, яким православний народ дорожить стільки ж, скільки він дорожить власним життям і спасінням душі своєї, — це дуже природно і благопристойно. Але чому ксьондзи роблять хресний хід до того місця, де жили не Бернардини і не Капуцини і т. под., а суворим життям відлюдники, по-їхньому ж калугери-схизматики, тільки їм ненависні?( А що ксьондзи про це знають, то й суперечки немає. Якщо я знаю, і до того ж від римокатолика, то висновок очевидний). Не дає чи цей факт достовірно припускати й те, що в м. Сокільці, яке своїм походженням зобов’язане самим віддаленим часам, була, крім справжньої церкви міщанської, або братської, інша — так би мовити — парафіяльна, замість якої, без сумніву скасованою, збудувати костел?
Нині над цим джерелом побудована капличка, але що заважало б збудувати храм на честь однієї з чудотворних ікон Пресвятої Богородиці, наприклад, Володимирської Божої Матері – 21 травня, між іншим і тому, що біля цього числа припадає десята п’ятниця, – і здійснювати в той день службу православну Божої Матері, а не слідувати звичаю уніатському, як нині робить церковний Сокілецький притч. Як б тоді здалося ксьондзам, прийнявшим на себе непрошену працю зі своїм статутом лізти в чужий монастир? Але католикам і без того варто б заборонити хресну ходу, по-перше яка не належить їм по праву, по-друге, для усунення та припинення тих декорацій, якими вони під час хресних своїх ходів намагаються виставити уявну перевагу панської віри перед хлопською, і нарешті тому, що костел не по праву ділиться грошовими і іншими приношеннями, якібувають при джерелі, або краще на місці православної обителі навпіл з церквою православною».
Із досліджень краєзнавця Олега Будзея дізнаємося, що благочинний четвертого округу Ушицького повіту, священник села Лисківці (поблизу Чабанівки) Микола Тарасов написав у некролозі, вміщеному в «Подільських єпархіальних відомостях» таке: «Ця парафія відома своїм відпустом у десяту п’ятницю після святого Великодня, коли стікається маса народу в містечко Сокілець заради благодатної криниці. Священникові Бохневичу доводилося вести тривалу боротьбу з місцевими католиками через право володіння церкви цією криницею, і лише завдяки старанням отця Бохневича колодязь залишився за церквою, чому сприяла головним чином покупка ним на опікунські кошти дев’яти десятин прилеглого косогору».
Чи дійсно вода в джерелі має настільки цілющі властивості, що за нього велась боротьба між священниками і чи були ще зцілення поки що дізнатися не вдалося?
Це урочище було обстежене Захар’євим В.А. та його колегами в 1996 році. Під час обслідування було з’ясовано, що джерело “Свята кирничка” пов’язане з розвантаженням сеноманського водоносного горизонту в нижній частині схилу каньйоноподібної долини р. Ушиця. Води цього горизонту, збагачені гідрокарбонатом кальцію, відклали на схилі каньйону потужну (7-10 м. видимої потужності) травертинову терасу. В травертині відзначений ряд природних ніш і гротів, проте слідів штучних порожнин не виявлено. Протягом останнього століття, особливо в міжвоєнний період, в цьому урочищі активно добувався травертин для будівельних потреб. Мабуть, печерні келії, які вже за часів Ю. Сіцінського були не в найкращій збереженості – “следы отшельнических пещер “, були остаточно зруйновані.
З розповідей жителів села Сокілець відомо, що за Кирничкою доглядали заставські жінки, оскільки вони проживали неподалік джерела. Ще на початку ХХІ століття біля джерела стояла старенька ніша. Згодом небайдужі жителі села в 2018 -2022 роках облагородили джерело: встановили накриття над колодязем, зробили сходи до водоспаду та облаштували місце для відпочинку з альтанкою. Художник з села Гута, Галицький Петро Йосипович, розписав ікони.
Спокійне та потаємне місце для любителів відпочинку на природі, де можна скупатись під водоспадом цілющої води, який своїм дзюрчанням вказує шлях до благодатного колодязя.
За матеріалом Василини Яцентюк
Фото
