(Українська) Палац Хелмінських у Великому Жванчику

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Великий Жванчик – не надто відоме туристам село на Дунаєвеччині Хмельницької області. У першу чергу, цікаве воно своїм палацом Хелмінських в стилі італійських вілл, а також безпосереднім зв’язком із польським поетом і письменником Раймундом Корсаком. 

Щодо самого села – то відомостей не багато. Історична назва Жванчик за однією з версій, походить від імені першого поселенця, за іншою — від утікачів зі Жванця, яке у XVII столітті зазнавало частих нападів від турків і волохів. У 1921 році Жванчик перейменовано на Великий Жванчик.

Село розкинулось на подільській височині у межиріччі приток Дністра, Студениці та Ушиці в південно-західній частині України, за 52 кілометри автошляхами від міста Кам’янець-Подільський.

У XVIII столітті Жванчик належав польським родинам, зокрема Конецпольським, Гуменецьким, Ржевуським, Мержеєвським, Ліпінським (від 1780 року). За останніх тут відбулося значне економічне піднесення. Наприкінці XVIII — на початку XIX століть Ліпінські збудували в околицях Жванчика низку фільварків з досить прибутковими, як на той час, скляними заводами.

Відомо, що станом на 1791 році в селі діяла дерев’яна Успенська церква, яка в наш час не збереглася. Також в 1797 році відбулася повторна освята дерев’яного Успенського костелу. Час зведення святині — невідомий. Біля костелу знаходилась мурована каплиця на похованні Раймонда Корсака (1817 р.), яку теж було зруйновано. Крім того, в історичних джерелах згадується синагога, винокурня, водяний млин та фабрика капелюхів.

При цьому Великий Жванчик був не селом — містечком з чотирма ярмарками на рік. Міські права Жванчик отримав у 1797 році.

Після другого поділу Речі Посполитої, з 1793 року, перебував у складі Російської імперії. Наприкінці ХІХ століття у Жванчику оселилася велика кількість євреїв, які розвивали там успішну торгівлю.

Після Ліпінських Жванчик належав родині Хелмінських, яка продовжила будівництво фільварок. Хельмінські спорудили винокурний завод, низку водяних млинів.

В 1868 році Ігнатій Хелмінський почав будівництво палацу з парком. Про це свідчить пам’ятна дошка на флігелі. Будівництво тривало майже 10 років. Дата завершення побудови «1877» прикрашає одну з колон брами маєтку.

У 1881 році до палацу прибудували башту-дзвіницю. Будучи домінантою, вона стала унікальним архітектурним доповненням палацового ансамблю. Вікна башти орієнтовані на чотири сторони світу. Ймовірно, вона слугувала місцем для проголошення промов Ігнатія Хелминського до селян, що приходили на збори.

Портик парадного фасаду палацу побудовано з колонами. На одній із частин фасаду знаходяться кронштейни. Бічний бік палацу укріплений контрфорсами.

Після смерті Ігнатія Хелмінського маєток успадкували його сини Матвій та Сигізмунд. Сигізмунд спершу програв в карти поміщику Крупенському свою половину спадку, а згодом в 1902 році Крупенський викупив і другу половину, ставши власником палацу. В 1917 році він виїхав до Польщі.

Під час революції маєток розграбували селяни, але від тотального знищення будівлю врятував місцевий священник. У 1953 році на території маєтку розмістили протитуберкульозний санаторій «Каштан». З 1972 року заклад перепрофільовано в пульманологічний санаторій.

У 1988 році тут влаштували сольову камеру на кшталт солотвинських. Тут лікували астми, бронхіти, тонзиліти. Щороку в санаторії проходили оздоровлення до тисячі дітей. У радянські часи будівлю радикально не перебудували, тож тут залишилося дуже багато автентичного: зовнішня ліпнина, справжні панські сходи, столітні дерев’яні двері, просторі кімнати, вежа для покоївок, водонапірна башта. Довкола палацу знаходиться розкішний парк з рідкісних порід дерев. Ззовні палац не поштукатурений, тому фасад залишився автентичним. В колишній стайні, яку суттєво перебудували, було розміщено школу для гостей санаторію.

2020 році санаторій ліквідували, як і низку інших закладів, які також розміщалися у старих садибах. Що станеться зі спорудою після цього, можна здогадатись на прикладах інших подібних ре­зиденцій, котрі після закриття у них лікувальних закладів чи шкіл швидко перетворилися на руїни.

У 2023 році за сприяння та допомозі уряду Румунії приміщення палацу переплановують під санаторій для дітей з обмеженими фізичними особливостями.

За матеріалами wikipedia.org та ukrainaincognita.com