Монастир у Бакоті

Коли Київська Русь вступає в період феодальної роздробленості, в Прикарпатті та Подністров’ї виникає Галицьке князівство, яке набуло особливої могутності за князювання Ярослава Осмомисла (1153—1187). Родючі ґрунти, м’який клімат, відносна безпека від кочівників зробили князівство одним з найбагатших на Русі. Однією із найважливіших земель Галицького князівства було Пониззя. Центр  було місто Ушиця, що вперше згадується в літописах у 1144 році. Але її захопили вороги галицького князя — кияни. У 1199 році волинський князь Роман Мстиславич об’єднав у одних руках Волинь і Галичину. Після його смерті об’єднане князівство розпалося. Галичем на деякий час навіть заволоділи угорські феодали. Незалежність Галицького князівства була відновлена князем Мстиславом Удатним. На схилі віку князь Мстислав поселився в одному з міст Пониззя (вчені не виключають можливості, що цим містом могла стати саме Бакота — новий центр краю). В 30-х роках XIII століття син Романа князь Данило Галицький знову об’єднує Волинь і Галичину. Наприкінці 1240 — на початку 1241 року його землям довелося зазнати нищівного удару монголо-татарської орди хана Батия. Скориставшись послабленням князівської влади, Галичину захопили бояри. Данило Романович змушений був у 1241 р. послати військовий загін на чолі із своїм «печатником» (канцлером) Кирилом в місто Бакоту, щоб той міг взяти під контроль все Пониззя. Кирило деякий час виконував роль князівського намісника на Пониззі. Пізніше він стане митрополитом Київським і всієї Русі. Після своєї смерті проголошений святим Української православної церкви.Учені допускають, що в 1259 році було зруйновано укріплення Бакоти і територія сучасної Кам’янеччини з того часу потрапила під владу монголо-татар.

Нині Бакота – затоплене село, виключене з реєстру населених пунктів України, як і Лука-Врублівецька, Теремці, Студениця, які теж були придністровськими перлинами. Від Бакоти тільки й залишилося що келії Михайлівського монастиря, вириті в м’якому пісковику на Білій скелі.  Він вважається найстарiшим печерно-монастирським комплексом всього середнього Поднiстров’я.  На стежці біля монастиря є три джерела, одне неподалік від іншого, смак води в усіх – різний, їх вважають цілющими, ба навіть хмільними.