Національний природний парк «Мале Полісся»

Національний природний парк «Мале Полісся» площею 8762,7 га розташований на території Ізяславського та Славутського районів.

Для нього характерні різноманітність та оригінальність ландшафтів, велике розмаїття рослинного і тваринного світу. Це край мальовничих озер, зелених борів і живописних боліт. На території національного природного парку найвищою (250 м) є ділянка лісу північніше с. Михля, а найнижча (212 м) – знаходиться в заплаві р. Горинь, південніше с. Стригани Славутського району.

Найбільша річка парку – Горинь (права притока Прип’яті), яка огинає його з північно-східного боку. Розгалужену гідрологічну мережу утворює річка Гнилий Ріг (басейн Горині), яка на території парку має багато притоків. На території парку є озеро Святе природного походження та каскад штучних водойм – Голубі озера.  В заплаві Горині розташовані болота багатого мінерального живлення. Унікальними для України є болота, що виникли шляхом заростання озер сфагновими плавами (болота озера Святого, Клюквенне поле).

Лісовою рослинністю вкрито 87,7 % території парку. 64,0 % лісових ділянок займають хвойні породи: сосна звичайна і фрагментами ялина. М’яколистяні породи – береза та вільха –  займають 27,2 % від площі усіх лісових насаджень. Твердолистяні породи (8,8 %) представлені дубом звичайним.

Окрасою парку є соснові ліси зеленомохові, що ростуть на підвищених ділянках рельєфу. Тут моховий покрив становить 70-80 %. Поширеними на цій території є соснові ліси чорницево-зеленомохові, які розміщуються нижче у рельєфі і характерні включеннями дуба звичайного та берези повислої. Тут зростають баранець звичайний, плаун річний  – рідкісні плауни, занесені до Червоної книги України, трапляються рідкісні  грушанка круглолиста, ортилія однобока. Місцями росте конвалія травнева.

Сосново-дубово-грабові ліси парку є осередком весняного різнотрав’я. З першоцвітів переважає анемона дібровна. Є також анемона жовтецева, зірочки жовті, ряст порожнистий, ряст ущільнений, пшінка весняна.

Лучна рослинність зосереджена в заплаві Горині. Тут переважають болотисті і торф’янисті луки. На узвишшях заплави Горині є фрагменти остепнених лук і  пустищних лук. На ділянках торф’янистих лук  зберігаються популяції лучно-болотних орхідей – зозульок м’ясочервоних і плямистих.

Серед флори є рідкісні угруповання Зеленої книги України: соснові ліси зеленомохові та чорницеві,   латаття сніжно-біле, латаття біле, глечики жовті.

Загалом флора національного природного парку «Мале Полісся» представлена 700 видами судинних рослин, з яких 15 видів занесені до Червоної книги України, 35 видів підлягають особливій охороні на території області.

Серед рослин особливу цінність становлять релікти: вовче лико запашне, шейхцерія болотна, кадило сарматське, верба чорнична, верба лапландська, ломикамінь болотний, ситник бульбастий; з орхідей – зозульки м’ясочервоні, зозульки плямисті, коручка чемерникоподібна, коручка темно-червона; комахоїдні рослини –  пухирник малий та росичка круглолиста.

На території парку мешкає багато видів тварин. Із копитних найчастіше зустрічаються козулі, рідше – дикі свині, лосі. З інших ссавців поширені ондатри, бобри, зайці, лисиці, єноти та лісові куниці.

Птахи – найчисленніша група тварин парку. В соснових лісах живуть зяблик, щеврик лісовий, синиця велика та голуба, великий строкатий дятел, припутень, зозуля, сойка, плиска біла. Поодиноко зустрічаються хижі птахи – канюк і чеглик, а також крук та одуд. З водоплавних птахів поширені кряква, чаплі сірі, мартини звичайні, мала поганка.

З холоднокровних хребетних поширена жаба ставкова, а на прилеглих ділянках лісу – трав’яна та гостроморда, з риб в основному зустрічається карась сріблястий.

До складу національного природного парку «Мале Полісся» увійшли 11 територій та об’єктів природно-заповідного фонду Хмельницької області загальною площею 2217,8 га, що становить 25,3 % від загальної площі парку. Територіями загальнодержавного значення є гідрологічні заказники «Михельський» і «Теребіжі», а також комплексна пам’ятка природи «Озеро Святе». Гідрологічні заказники «Урочище Клиновецьке» (1157,5 га) і «Гнилий ріг» (816,2) є найбільшими за площею природно-заповідними територіями парку та одними з найбільших заказників області.

ОЗЕРО СВЯТЕ – комплексна пам’ятка природи загальнодержавного значення. Його площа – 8,2 га.

Комплексна пам’ятка природи. Святе озеро.

Комплексна пам’ятка природи. Святе озеро

Саме озеро, що займає 4 га, є  наслідком давнього зледеніння. Цією місцевісцю між Волинським лесовим плато та Подільською височиною стікали льодовикові води. По берегах озера, а також навколо острова утворились сфагнові плави, що характерні лише для боліт Карелії та північної Білорусі.

Плави утворені кореневищами болотних рослин, вкритими сфагновими мохами. На них сформувались угруповання осоки пухнастоплодої і пухівок. Тут росте шейхцерія болотна, що занесена до Червоної Книги України. Є також  журавлина болотна, осока багнова, образки болотні, бобівник трилистий та комахоїдна росичка круглолиста.

Водойма з усіх боків оточена сосновим лісом. Зі сходу– сухим сосняком на піщаних горбах, з інших сторін – вологим березово-сосновим лісом. Серед травяного покриву зустрічаються рідкісна гвоздика несправжньорозчепірена, осока кульконосна і ситник розчепірений.

Тутешня фауна досить різноманітна, хоча збідніла внаслідок антропогенного впливу. Із ссавців зустрічаються козулі, білки, кроти, зрідка – лисиці, лісові куниці. В норах по берегах озера селиться ондатра.

Найбільше тут птахів. Їх є 67 видів, 4 з яких занесено до Червоної книги України, 24 – включено до Додатку ІІ Бернської конвенції.

Місцеві жителі розповідають, що колись на чудернацькому острові посеред озера православні монахи-відлюдники влаштували своє скромне помешкання і дерев’яну церкву. Відчували вони тут чудодійну силу, що зцілювала душу і тіло. Та церква проіснувала недовго – під час паводку її накрило озеро. Кажуть, якщо опівночі пірнути у води озера, можна почути церковні дзвони, які оберігають водойму від нечисті. А вода в ній особлива –   м’яка, настояна на травах і водоростях. Тому й назвали цю місцевість «Святим озером». В надії на зцілення та духовну розраду сюди линуть потоки прочан.

МИХЕЛЬСЬКИЙ ЗАКАЗНИК – гідрологічний заказник загальнодержавного значення площею 109 га.

Це – унікальне для України торфове болото округлої форми, яке виникло шляхом заростання карстового озера. Воно розвивається від центральної частини до периферії. На болоті обводнені зниження з трав’яномоховими угрупованнями сполучаються із залісненими горбами. Такі болота характерні, насамперед, для півночі тайгової зони і прибалтійських країн і дуже рідко трапляються в Україні.

В центральній частині болота переважають  пухівково-сфагнові рослинні угруповання, лише поодиноко зустрічаються розріджені деревця берези пухнастої та сосни звичайної до 3 м заввишки. Серед болотних рослин є види Червоної книги України: льодовиковий релікт верба чорнична, лучно-болотна орхідея, зозульки м’ясочервоні, комахоїдна рослина пухирник середній, а також рідкісні для Хмельниччини – андромеда багатолиста, багно звичайне, вовче тіло болотне, лохина. Багато є журавлини болотної, тому місцеві мешканці називають це болото «клюквенним полем».

Орнітофауну представляють бекас, щеврик лісовий, жулан, малинівка, вівчарик-ковалик, зяблик, дрізд чорний. Із ссавців сюди заходять лосі звичайні, козулі, заєць сірий, лисиця, дикий кабан, із земноводних виявлена рідкісна в області жаба гостроморда.