Старокостянтинів відзначає День міста (екскурс по «альбому» старовинних світлин)

Історія Старокостянтинівщини, як і багатовікова історія України, її народу, характеризується яскравою самобутністю, яка проявляється в історії, культурі, усній народній творчості, літературі, біографії відомих українців, як частині духовного спадку нації. Сучасний Старокостянтинів – це європейське місто сформоване на волино-подільській землі, із своєю унікальною історією, старовинною архітектурою, мальовничими краєвидами, зручними транспортними, торгівельними, туристичними шляхами, які в умілих руках сприяють його популярності та подальшому розвитку в межах України та країн Європи загалом. 21 вересня місто відзначає День народження.

З цієї нагоди історико-краєзнавчий музей пропонує зробити невеликий екскурс по «альбому» старовинних світлин Старокостянтинова. Як на початку ХХІ століття, так на початку минулого ХХ століття люди, зустрічаючи новий вік, очікували чогось нового гарного, доброго. До нас сьогодні дійшло ряд світлин 1900, 1905 років, із окремими будівлями, фрагментами вулиць, людей тих часів.

Пропонуємо вашій увазі переглянути ті історичні місця, пам’ятки Старокостянтинова та їх вигляд сьогодні. А ще ряд спогадів мешканців міста, які жили, живуть тут в ХХ, ХХІ століттях.

Ісак Ваншельбойм описував життя міста: «суспільне життя євреїв Старокостянтинова протікало в 2-х місцях за давніми традиціями: в синагозі, де після вечірньої молитви обговорювались новини і другим місцем великого зібрання була невелика площа на перехресті вулиць Олександрівської і Меджибіжської, ближче до пожарки і прилеглих провулків, в кожному з яких збиралась своя компанія».

Вулиця Олександрівська, 1900р.

Жителька Старокостянтинова пані Роза, в бесіді 30.07.2011 р. розповіла, що вона виросла в єврейському кварталі міста, будинку по вулиці Шолом-Алейхем, а потім все життя проживала в багатоповерхівці біля «першого магазину». навчалась Роза в Школі №5 (неофіційній єврейській школі). Її батько працював чоботарем в артілі «Зірка». До війни ця артіль була на місці колишнього КБО, що навпроти старого універмагу. В віці 27 років батько пішов на фронт і не повернувся. Їй тоді було 5 років. Ще був братик. Після війни її мама працювала в бібліотеці прибиральницею, яка розміщувалось по вул. Меджибіжській,15 (тепер Грушевського), де зараз музей. Пані Роза пам’ятає, як вона допомагала матері розтоплювати печі в цьому будинку. Топили вугіллям. Вугілля брали в підвалі будинку, вхід зі сторони автобусної зупинки, що поруч кінотеатру.

Зелена церква, 1905р.

Житель міста Рибак 20.7.2021 пригадував: «на місці де зараз біля їх будинку №10 по вул.Грушевського, мойка і нова пошта, колись була промислова зона, карамелевий, ковбасний цехи, потім магазин «оптика». А раніше до 1917р. був постоялий двір. В самому будинку №10 був колись меблевий магазин, енергозбут – платили тут за світло. Де зараз Авто Люкс – в малому довгому будинку №6 жили єврейські сім’ї: директор рай універмагу Ілля Коган, Фіма Шапіро – виїхав в Ізраїль. В місті було три установи громадського харчування, один – де Дари природи. Там де тепер ТЦ Планета – були підприємства названі в місті «Духовка». Окрім жерстяних бочок, каструльок, там виготовляли електричні духовки. За «старим універмагом» жили євреї Фіма і Балаховський. Вони від заготконтори їздили на підводі з кіньми по всьому району, збирали старі речі і міняли їх на синьку, вапно, набори голок, ниток т.д.».

“Старий універмаг” 60-ті роки ХХ ст.

Вчителька ЗОШ №1 – дівоче Букшань пам’ятає розповіді своєї бабці, яка до 1920-х рр. йдучи з Заслучі в костел, завжди заходила до пекарні, яка розташовувалась в будинку майбутньої «Оптики» І завжди щось купувала. Асортимент випічки був широкий, тут продавались різноманітні калачі, б