Летичів. Місце католицького паломництва

Районний центр Хмельницької області, за 55 км від Хмельницько­го на схід. Місто давнє та цікаве.

Перша згадка про Летичів датується 1411 роком. У 1429 році він отримав статус міста та згодом став повітовим центром. У XVI столітті власник міста гетьман Ян Потоцький побудував кам’яний замок, частина якого добре збереглася донині. Той же Потоцький в 1606-1638 роках спорудив великий костьол та надав притулок Домініканському монастирю. Костел став відомий завдяки чудотворній іконі Летичівської Божої Матері, яка була написана на початку XVII століття у Римі та привезена у містечко отцями-домініканцями. Майже одразу чудодійну силу ікони “побачив” сам Ян Потоцький під час захисту від татарської навали. Не минуло й року, як про святий образ заговорили у всьому краї. З того часу Летичівська ікона на довгі роки стала оберегом для віруючих Поділля. Аби врятувати чудотворну ікону від рук більшовиків, 1920 року ікону вивезли до Польщі. Нині ікона Матері Божої Летичівської знаходиться у Любліні, й подоляни мріють про повернення святині у відроджений Летичівський монастир.

Глава римо-католицької церкви Папа Іоанн Павло II оголосив 6 липня Днем літургійного святкування святої Матері Божої Летичівської. Щороку тисячі прочан з України та Польщі вирушають на Поділля, аби вшанувати чудотворний образ.

Поруч зі стінами монастиря та замкової вежі височіє пам’ятник Устиму Кармелюку – легендарному народному герою, з іменем якого тісно пов’язана Летичівщина.

Пам’ятник Устиму Кармелюку

УСТИМ КАРМАЛЮК. Криза кріпацтва призвела до активізації бунтарських виступів серед українських селян. Найбільш яскравим з них на Поділлі і в цілому в Україні був опришківський рух у 20-30-х роках XIX століття на чолі з Устимом Карманюком, образ якого увійшов до фолькльорно-літературної спадщини XIX-XX століть під прізвищем Кармалюк. Народився Устим 27 лютого (10 березня) 1787 року в с. Головчинці Літинського повіту (сьогодні с. Кармалюкове на Вінниччині), у родині кріпака, яка належала пану Пігловському. За неслухняність і непокору поміщику його у 1812 році віддали у солдати, в 4-й уланський полк, що стояв у Кам’янці-Подільському. Проте на початку 1813 року він разом зі свояком Данилом Хроном утікає з війська до Летичівського повіту. 23 жовтня 1835 року Устим був убитий пострілом шляхтича Рудковського на влаштованій засідці у с.Шляхові Коричинці (нині – Деражнянський р-н).

Тіло вбитого і його речі були відправлені до Летичева. У журналі земського суду в Летичеві залишено наступний запис: “Так закінчив життя своє славетний злодіяннями Карманюк, покараний тричі шпіцрутенами і тричі батогами, той, хто тричі тікав із каторги і довгі роки непокоїв тутешню округу, той, хто мав надзвичайні і майже неймовірні зв’язки, і викликав загальну, майже забобонну віру в його сили і могутність”. Й справді, як підрахували історики, створені і керовані Карманюком загони протягом 1813-35 років вчинили понад тисячу нападів.

Отож не дивно, що образ Устима Карманюка, який став легендарним ще при житті, у наступні роки надихнув літераторів на створення десятків творів, а народ на чисельні перекази та пісні. В них Устим виступає під прізвищем Кармелюк або Кармалюк, що й закріпилося надалі за ним фактично як офіційне. Діяльність Карманюка (Кармалюка) та його ватаги була певною мірою ідеалізована й фольклорно-літературний Устим став народним героєм.