Дунаївці – Подільський Манчестер

Дунаївці – районний центр, що розташувався майже на півшляху з Хмельницького на Кам’янець- Подільський. Вперше Дунаївці згадуються у XV ст. як досить велике село, котре складалося з трьох частин і мало 72 дими. Власниками його тоді були подільські магнати Гербурти, за сприяння яких з XVI ст. набуло розвитку ремісниче виробництво. У1592 році Єлизавета Гербуртівна, у заміжжі Лянцкорунська, отримала для Дунаєвець Магдебурзьке право. У королівському привілеї говорилось: “Позаяк земля подільська постійними нападами татар та інших ворогів плюндрується, внаслідок чого вкривається пустками, дозволяю Є.Лянцкорунській, вдові каштеляна галицького, свій маєток – село Дунаївці – перелаштувати на місто, що відтепер має називатись Дунайгородом, в якому б жителі мали постійний захист та охорону”. Вдруге Єлизавета вийшла заміж за королівського ротмістра Михайла Станіславського і 1597 року подарувала йому свої володіння – Дунайгородські, Калюські, Шатавські. З тих пір Станіславські більше як півстоліття були володарями містечка. У 1605 році король Сигізмунд III своїм привілеєм підтвердив Магдебурзьке право для Дунайгорода, дозволив заснувати там цехи і проводити вже три ярмарки на рік. Була затверджена печатка магістрату з гербом – журавель, що тримав камінь в нозі. Зображення журавля в геральдиці є символом пильності, особливої уваги та обережності. Він мовби стоїть на варті, оберігає всю зграю від ворога. Сучасний герб міста Дунаївці повторює геральдику печатки магістрату.

Розквіт містечка перервала Визвольна війна Богдана Хмельницького 1648-57 років, в ході якої воно було спустошене. У XVII – XVIII ст. Дунаївці змінюють різних власників, поки 1782 року міс­течко не перейшло до Яна Красинського. Саме він зумів відродити поселення та створити умови для розвитку ремесла і торгівлі, запросивши для цього німецьких колоністів. Продовжили цю справу його дружина Антоніна Красинська та їх син Вінцент Красинський. У 20-30 роках XIX ст. вони запросили із Прусії та Австрії німецькі родини, які були фахівцями у виробництві сукна. Перша суконна мануфактура стала до ладу у 1829 році, а далі друга, третя… Мануфактурний розвиток Дунаєвець, закладений Красинськими, продовжили Скибневські, які придбали містечко та навколишні села у 1850 році. Пік промислового піднесення припав на 70-ті роки XIX ст., коли в місті діяли 54 суконні фабрики. Працювали також чесальні і красильні, фабрика мила та свічок, каретні майстерні, броварня, у 1875 році почав діяти чавунно-ливарний завод. Дунаївці стали одним із найбільших промислових центрів губернії, отримавши славу «Подільського Ман­честера». Останнім власником містечка став по­міщик Василь Завойко, який у 1891 році придбав його у Броніслава Скибневського.

Як не дивно, у Дунаївцях досить непогано збере­глися два панських маєтки. Садиба Красинських, відома з гравюри Наполеона Орди, нині стала домівкою для будинку культури. Садибний палац, якщо не рахувати зникнення балкону між колонами, зберігся майже в такому стані, як його намалював у середині XIX ст. відомий графік Наполеон Орда. Правда, з правого боку у XX ст. з’явилась сти­лізована «під старовину» будівля з башточкою, але вона виглядає досить гармонійно. Від парку ж, що оточував палац з трьох боків, залишилося небагато.

Колишній маєток Завойка теж знайти неважко, нині тут міститься районна лікарня. З часів Завойка збереглися і палац, злегка понівечений часом, і флігель, і залишки садибного парку зі ставом. У парку чимало старих дерев: двометрова в діаметрі сосна, триметровий ясен, велетенська серцелиста липа, клен платинолистий, стара біла акація.