Скельний монастир на Бакоті: оселя християн у товщі гори
Нині Бакота – це затоплене село в Кам’янець-Подільському районі на Хмельниччині, виключене з реєстру населених пунктів України.
В першу чергу, Бакота – це мальовнича природа. Це старий скельно-печерний монастир. Це різнотрав’я. Багато трав входять до списків Червоної книги.
Однак Бакота – це не лише мальовничі краєвиди. Це місце пам’ятає багато історичних подій. Археологічні знахідки підтверджують, що люди оселилися тут близько чотирьох тисяч років тому.
У часи розквіту Руської держави Дністер був не лише транспортним шляхом, давав цінні породи риб і прісну воду, а й слугував природним бар’єром при обороні. У цьому місці в 1256 році відбулися масштабні сутички з монголо-татарами, які програли перші дві битви.
«Це місце в XII-XIII столітті було одним із найважливіших у Пониззі – південних рубежах Поділля. Тут розташовувалась низка міст-фортець. Це і Бакота, і Кучелмин, і Калюс – ці містечка були у кількох верстах одне від одного, щоб мати якесь логістичне сполучення на той час. Саме ці міста виконували функцію оборони південно-східних рубежів Галицько-Волинського князівства від загарбників. Також тут влаштовували ринки чисельністю до двох тисяч людей», – розповідає головний спеціаліст загального відділу Староушицької громади Ігор Вишемірський.
Ще одна тутешня туристична родзинка – Скельний монастир на березі Дністровського водосховища. Вапнякова гора висотою майже 120 метрів, у товщі якої розташовані монастирські печери, називається білою. Печери заглиблені в товщу гори на сім-дев’ять метрів.
Перша письмова згадка про монастир датується XIV століттям, коли литовці прибули в Бакоту і побачили ченців у скелях над Дністром. З літопису зрозуміло, що монастир тут існував задовго до приходу князів Коріатовичів. За однією з версій, перші християни тут з’явилися декількома століттями раніше. А от печери, видовбані кремнієвими сокирами, – ще в III тисячолітті до нашої ери. От тільки яка саме релігія панувала тут у ті далекі часи, достеменно невідомо. У XV столітті монахи залишили це місце. Згодом після сильного землетрусу скеля над монастирем обвалилася. На тривалий час про нього забули.
Після забуття знову досліджувати це місце почали наприкінці ХІХ століття. Тут працювала експедиція під керівництвом професора Володимира Антоновича. Досліджуючи ці печери, археологи виявили мощі монахів. Це були люди невисокого зросту, в середньому – 150-160 сантиметрів. Це свідчить, що тисячу років тому люди були нижчого зросту, ніж тепер.
Раз на рік, 14 серпня, на Маковея, в монастирі правиться служба. Тут збираються люди із затоплених після спорудження електростанції сіл, а також віряни з усієї України.
Загалом Поділля багате на печерні монастирі. Бакотський – найбільший та найкраще збережений. Нині туристична родзинка знана своєю мультикультурністю. Тому й приваблива для представників різних релігійних конфесій. Всі приїжджі свідчать: тут неймовірно спокійно.