Палац Четвертинських у селі Стригани
На півночі Хмельниччини вже більше століття стоїть палац, який, за розповідями істориків, був свідком драматичної історії кохання його першого власника – князя Четвертинського.
Наприкінці XIX століття до Романа Сангушка приїхав близький товариш – князь Четвертинський. Друзі багато спілкувалися, прогулюючись сосновим лісом та берегом річки Горинь. Князь пройнявся місцевою красою настільки, що вирішив провести тут решту частину життя.
Він викупив землі навколо сучасного села Стригани (Славутський район Хмельницької області), де й облаштував маєток, а у 1904 році збудував вишуканий палац, де залишився жити. Архітектори з Німеччини спроектували палац у стилі європейського модерну, що недовго був у тренді на зламі ХІХ і ХХ століть.
Для модерну характерні плавність та хвилястість ліній, декоративне оздоблення. Його послідовники відкидали класичну традицію, створювали індивідуальні рішення. Споруди модерну – це, як правило, особняки, будівлі для проживання або відпочинку.
Пан Четвертинський любив полювати. Гостинну, точніше залу з комином, прикрасили стрічкою із собаками та іншими тваринами. На стелі – яскраві квіти з елементами декору, що цілком відповідає модерну.
Тут князь приймав гостей з якими годинами обговорював мисливські пригоди або на самоті роздивлявся полум’я у мармуровому комині ручної роботи, що не вцілів донині.
Все, що залишилося від комину в палаці
Подекуди стелі палацу прикрашають сови. Тож князь міг бути масоном, – припускають дослідники, зважаючи на те, що птах – їхній символ.
Сови на стелі палацу
У куфайці та з мішками
Окрім палацу, пан Четвертинський спорудив великий млин та інші приміщення, які, до слова, також включають елементи декору.
Попри високий статус, князь одягав куфайку та працював разом із селянами, чим викликав у них подив та захоплення, – пригадують старожили.
Навколо палацу заклали парк із системою доріжок та рідкісними видами дерев, які деінде збереглися донині.
Любовна драма
Молодша на двадцять років дружина князя часто гуляла, насолоджувалася красою парку, але більшість часу нудилася на самоті. Їздити до подруг було далеко, а пан Четвертинський надовго міг відлучатися по справах.
Невдовзі вона почала зустрічатися з коханцем. Згідно з переказами, ним начебто виявився хтось із німецьких зодчих.
Чутки про невірність дружини швидко дійшли до князя. Аби їх перевірити, він повідомив, що їде на кілька днів у Варшаву. Коли ж раптово повернувся додому, то заглянув у віконце над дверима спальні дружини.
Після побаченого князь випив оцтової есенції та помер.
З князем-самогубцею востаннє прощалися не лише рідні і товариші, але і багато селян, яким дружина роздавала золоті монети.
Пана Четвертинського поховали на кладовищі у Славуті, а князівна залишила палац та переїхала з дітьми до Польщі.
В руках комуністів
З приходом радянської влади князівські кімнати зайняли Яків Брегам та Олена Семенюк. Комуністи займалося “хлібозаготівлею шахтарям Донбасу”, як зазначено на пам’ятнику, розміщеному поруч із палацом.
Місцеві селяни не дуже хотіли віддавати зерно, доходило до шаленого опору. Як свідчить надпис, протистояння закінчилося звірячим вбивством куркулями подружжя комунарів.
Наприкінці війни у князівському помешканні поселилися партизани. Хтось їх попередив, що сільські юнаки, аби уникнути призову до Червоної армії, збираються втекти у ліс до упівців.
Партизани оточили юнаків та підмовили здатися. Згідно з переказами, молодих хлопців закрили у підвалі палацу. На ранок командир загону Антон Одуха наказав вивести юнаків на подвір’я, поклав всіх долілиць та власноруч розстріляв хлопців.
Протягом наступних десятиріч у палаці розміщувалися санаторій, диспансер для хворих туберкульозом, дитячий табір.
Нині споруда у приватній власності. Щороку громада наводить порядок біля пам’ятників комунарам та партизанам поряд з палацом.
Фото
