(Українська) Забуте й покинуте. Історія села Згар на Хмельниччині
Згар – село у Вовковинецькій ОТГ Хмельницького району, яке вимирає. Згар – це також і назва однойменної річки, що протікає селом та є притокою Південного Бугу.
Як такого, села не існувало до більшовицької окупації та колективізації в кінці 20-х рр. ХХ ст. До цього люди жили розкидано по хуторах і навіть серед лісу, вирубуючи дерева створювали простір для ведення господарства, а спалюючи пні, певно, і створили назву річки – Згар.
Згадку про дану місцевість знаходимо у монографії М. Грушевського «Барське староство», де автор вказує на згарські ліси як північну межу адміністративної одиниці Речі Посполитої.
З початком будівництва колгоспної системи в Україні традиційний уклад життя населення ламається. Людей з лісових пасік та хуторів зганяють ближче до колгоспу, їх найдорожче майно – земля, конфісковується. Серед лісу і сьогодні можна натрапити на характерні пагорби, що залишились від колишніх людських осель.
Крім зайнятості на полях та фермах жителі села вирізнялись ремеслом витісування дерев’яних ложок. Цим займались роми, табір яких до колективізації знаходився в районі с. Вовковинці і яких насильно переселили до новоствореного села. У післявоєнний час роми асимілювались місцевим населенням, і на сьогодні ми повністю втратили їх самобутню культуру.
Все що залишили жителі с. Згар для нас – це речі побуту (глечики, веретена, жорна, тощо), листи та фотографії, за допомогою яких ми дізнаємося про їх рід заняття, характер, переживання і, у загальному, бачимо портрет села.
Колективізація завдала нищівного удару по основному класу українського села – землевласнику-хліборобу. Земельна реформа, декларована у 90-х рр., здається, так і не розпочалась.
За матеріалами сюжету PARNISHONKA
Фото
