(Українська) Старовинні споруди Летичева

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Летичів – селище міського типу на сході Хмельниччини, у місці впадіння річки Вовк у Південний Буг. Тут збереглися старовинні фортифікаційні споруди. А ще містечко пов’язане і з постаттю Устима Кармалюка. У Летичеві розташовані також зведені у різні історичні періоди християнські храми.

Містечком його стали вважати у XV столітті. Проте, ймовірно, воно виникло раніше – всередині або наприкінці XIII століття. У 1466 році Летичів отримав Магдебурзьке право. Після чого почав бурхливо розвиватися завдяки ярмаркам.

Колись місто було оточене муром і часто потерпало від набігів татар. Декілька разів воно повністю згорало. Фортифікаційні споруди тут спочатку були дерев’яними. А від XIV століття при владі князів Коріатовичів почали з’являтися кам’яні замки. Згодом до розбудови оборонних споруд долучився місцевий староста Ян Потоцький. При ньому заклали католицьку каплицю, на місці якої вже у XVIII столітті збудували католицький храм.

Нині це Санктуарій Летичівської Богородиці. Історія його створення пов’язана з подіями початку XVII ст. Тоді в містечку оселилися домініканські монахи, які привезли з Ватикану копію ікони з Базиліки Святого Петра. З того часу ікону декілька разів вивозили з Летичева. Її оригінал наразі перебуває в польському Любліні. Після розрухи радянських часів храм відновили вже наприкінці XX ст.

До перебудови в XIX столітті оборонною була і Михайлівська церква. Тут в тому числі ховалися під час набігів ворогів місцеві жителі.

Поруч з Михайлівською церквою ще одна культова споруда – православний Свято-Успенський храм, зведений наприкінці XIX століття.

У середмісті Летичева – пам’ятник Устиму Кармалюку, встановлений у 1974 році. Народний герой перебував у місцевій в’язниці, а поблизу Летичева зустрічався зі своїми спільниками. Похований він також саме у цьому місці.

Наприкінці XVIII століття містечко стає російським. Сюди приїздить родина графів Моркових, яким Катерина II подарувала Летичівське та Кам’янецьке староство. Один з дворян цього роду вирішив жити в селі Війтівці – нинішні Грушківці – біля Летичева. У місті й досі збереглася садиба, яка належала нащадку графа Моркова – очільнику летичівського дворянства – Михайлу Моркову. Нині у приміщенні розташований місцевий центр творчості дітей та юнацтва. Сюди вперше в Летичеві було підведено електрику.

Детальніше дивіться у сюжеті каналу Nagolos TV